У Суми знову завітала «Конотопська відьма»

Вистава «Конотопська відьма» повернулася до репертуару Сумського Національного академічного  театру драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна.

Сумський глядач ще добре пам’ятає попередню щепкінську постановку, де писаря Пістряка блискуче грав заслужений артист України Володимир Берелет, якого сьогодні, на жаль, вже немає з нами.

Режисер-постановник нинішньої «Конотопської відьми» — заслужений артист України Максим Булгаков. І це не реконструкція попередньої вистави, а зовсім нова постановка.

Актуальність  теми

Тема відьми з Конотопу по-новому проявилася у лютому-березні 2022 року, коли окупанти заїхали до міста і там їм місцеві нагадали, що у Конотопі всі жінки — відьми і це може мати фатальні наслідки для окупантського здоров’я. Відео з епізодом розійшлося по всій країні. А за півтора року у київському театрі ім.І.Франка вийшла модернова постановка «Конотопська відьма», яка і досі збирає повні зали.

Зрозуміло, що провідний театр Сумщини теж не міг не відгукнутися і не підтримати естафету.

Але існують також інші  причини, котрі актуалізують повість «батька української прози» Григорія Квітки-Основ’яненка.

Перерахуємо їх, не заглиблюючись у деталі.

«Конотопська відьма» – один з перших прозових творів українською мовою

Повість була написана у 1833-му, за рік після публікації Гоголем збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Обидва твори близькі за духом та атмосферою. В обох органічно переплітаються язичницька містика та не дуже глибоке, хоча й показове християнство, в обох мова іде про кохання та підступи. Мабуть і дійсно, таким у ті часи був український світогляд.

До слова, українське письменництво виникало не на пустому місці. Перші автори  були освіченими людьми і добре знали античну та європейську літературу. Наприклад, «Орися» Пантелеймона Куліша — це по суті типовий постмодерновий твір з прямою алюзією на Шосту пісню «Одиссеї» Гомера. А кожна з 14 частин «Конотопської відьми» має однаковий початок «Смутний і невеселий…».  Тут вочевидь  відчувається вплив Данте, для котрого  форма мала таке ж значення, як і зміст.

 «Конотопська відьма» є змістовним історико-лінгвістичним джерелом

Повість дає можливість ознайомитися не тільки з побутовими реаліями, але й з дійсним станом розвитку тогочасної української мови – події відбуваються у другій половині 17-го, або на початку 18 століття. Головні герої розмовляють щирою, хоча й трохи архаїчною, українською з домішками суржику.

А писар – тобто найбільш освічена людина, через яку члени громади спілкуються з державною бюрократією, — «балакає по-грамотному» (у тогочасному розумінні)  — церковнослов’янською, через «аки», «паки», «понєже» і таке інше. Тут не просто гротескна сатира. Якщо почитати чолобитну отамана Герасима Кондратьєва московському царю, де він просив для своєї сотні дозволу оселитися на території нинішніх Сум – так практично така ж лексика.

Раніше ми писали:  AB OVO. Або ж про батьків-засновників міста Суми

Це чергове свідчення того, що українська, вельми схожа на сучасну, існувала з часів Київської Русі.  А теперішня російська почала знаходити себе тільки  в середині 18 століття, а до того в імперії «грамотні» листувалися церковнослов’янською,  або взагалі використовували французьку чи німецьку, тому що більшість начальників були іноземцями.

Ще один епізод сюжету, на котрий варто звернути увагу

Коли до Конотопу приходить наказ від полковника з Чернігова, згідно до якого сотня Забрьохи має прибути до місця збору військ, щоб воювати чи то з ляхами, чи з татарами, наказ не виконується. Бо сотник з писарем чомусь вирішили, що їм ніколи і у них є більш важливі справи. Це чиста правда. Саме завдяки такій «демократії» та непокорі Україна після перемоги Богдана Хмельницького не змогла втримати самостійність і впала у період Руїни, який  завершився фатально для її державності.

Яскравою ілюстрацією сказаного є зокрема Конотопська битва 1659 року, коли гетьман Іван Виговський разом з кримськими татарами розбив московитів і вже збирався йти на москву, але саме у цей момент Іван Сірко чомусь вирішив напасти на Крим. У підсумку татари повернулися захищати свої домівки, а Виговський втратив важливого союзника.

Повість завершується тим, що виповнюється чаклування відьми Явдохи Зубихи  

Відьма робить так, що сотник Забрьоха одружується з найстрашнішою у Конотопі сорокарічною кривою дівкою Солохою, а Олена, яка на початку дії пригостила сотника гарбузом, виходить заміж за свого коханого Дем’яна Халявського.

Але, як потім зазначає автор, їхній шлюб виявився нещасливим, бо до справжнього кохання пари домішалися ще й інтриги нечистої сили. Відьма спочатку їх розлучила і закохала Олену в Забрьоху, а потім знову звела. Але кохання — янгольська прерогатива і участь, навіть і нібито позитивна, в ньому відьми до добра ніколи не доводила.

 І нарешті момент політичного вибору

Сотник Микита Уласович Забрьоха був обраний народом на посаду зовсім не за свій розум або інші чесноти. Просто його батько теж був сотником, ну і народ вирішив – хай буде. І це був помилковий та несвідомий вибір, який у підсумку привів до купи неприємностей. Зокрема, до  полювання на відьом, та як наслідок — вступ у змову з відьмою. І пішло і поїхало, і невідомо, як із цього виплутатися.

Спектакль

Інсценізацію повісті Квітки-Основ’яненка у стилі гопак-опери зробив у 80-ті роки минулого століття Богдан Жолдак. Музичну основу створив видатний український композитор Ігор Поклад. І хоча з того часу з’явилися інші варіанти як театральні, так і кінематографічні, режисер сумської вистави Максим Булгаков обрав для постановки саме класичну версію драматургії Б.Жолдака та І. Поклада.

І це не дивно, бо можливості акторського складу, де є не тільки драматичні актори, але й актори-універсали, прекрасні вокалісти і танцюристи, а також наявність великої за розмірами сцени – все це спонукає саме для створення великоформатного перформансу з елементами пісенно-хореографічного шоу.

Як зазвичай у постановках М.Булгакова глядач бачить на сцені свято: музики, пластики та режисерської фантазії. Як завжди оригінальна сценографія від Алії  Байтенової та костюми – авторства художника Андрія Романченка.

Букет змістів

Виходячи з вищезазначеного зробимо висновок, що спектакль створено  для публіки з  найрізноманітнішими смаками та запитами. Можна дивитися його і насолоджуватися естетикою дійства, свіжістю режисерських рішень, звучанням живого оркестру та енергетикою виконавців, можна просто відпочивати та сміятися, бо тут вистачає дотепного гумору, а можна ще й трохи напружити мозок і пропустити через себе інтелектуальні змісти цього безумовно непересічного твору.

Фото Лариса Ільченко