«Про життє» Джеймса Гіллмана
Джеймс Гіллман навчався юнгіанському аналізу в Цюріху і протягом десяти років був директором Інституту К. Г. Юнга, звідки його вигнали за зв'язок із пацієнткою, а повернувшись до США, заснував рух архетипної психології та став головним критиком традиційної психотерапії. Його ключові тези – у новому випуску «Про життє».
Про сучасну психологію
«Сучасна психологія наводить мене на сказ своєю порожнечею і спрощеною уявою про людське життя. Відповідно до неї, людина не має жодних причин бути тут або щось робити. З погляду космології, все обумовлено наслідками Великого вибуху, який стався мільярди років тому і призвів до виникнення життя — і, зрештою, людини. З погляду соціології людина — продукт виховання, класу, раси, статі, економіки. Виходить, що окрема людина лише випадковість, слідство. А якщо я лише результат минулих причин, то я жертва цих причин. Отже, немає більш глибокого сенсу, який би дав мені причину бути тут і зараз».
Про проблему психотерапії
«Теорія психотерапії робить будь-яку проблему суб'єктивною, внутрішньою. Але джерело проблем не там. Джерело проблем — у навколишньому середовищі, у містах, економіці, расизмі, архітектурі, шкільній системі, капіталізмі, експлуатації — у багатьох речах, до яких психотерапія не звертається. Натомість вона стверджує, що проблема у вас самих».
Про психопатологію навколишнього середовища
«Ціле суспільство можна розглядати як пацієнта та постаратися діагностувати його психічні розлади — і не лише суспільство, а й будівлі, їжу, світло, кімнати, меблі, вулиці, мости, навколишнє середовище. Є будівлі, що страждають на анорексію — високі і тонкі, вкриті склом зовні і абсолютно порожні всередині. Є параноїдальні банки, в яких все відгороджено, а вхід напханий системами безпеки, і потрібно піднятися на три поверхи вгору, перш ніж зустрінеш живу людину. Іншими словами, хвороби, які ми приписуємо виключно людям, можна побачити і в навколишньому світі».
Про психе
«Психе мешкає в багатьох місцях, але не в психології. Я думаю, що „логія“ в психології уособлює наполегливу спробу викорінити всі колишні багатства психе. Багато народів, крім західних, вірять, що душа всюдисуща. Вони вірять, що дерева, каміння та річки живі, і що з ними можна встановити зв'язок, відчути їх, навчитися у них. Але цій вірі немає місця у сучасній університетській психології. Ми тавруємо це як паганізм чи анімізм».
Про реальність
«Зазвичай вважається, що існує реальність психічна — наш внутрішній світ — і тверда реальність, що відчутна. Так от, ця остання реальність теж фантазія. Різниця лише в тому, що вона не розпізнається як фантазія, тому ми і називаємо її реальністю. Все, що ми називаємо реальністю, - це фантазія, в якій факт потоку психічної енергії перестав бути очевидним».
Про розрізнення
«Недиференційований підхід є незадовільним. Недостатньо просто сказати, що весь світ є священним. Адже якщо все священно, то нічого не священно - все і нічого переходять одне в одного. Те саме з ідеєю спасіння: якщо ми всі врятовані, то немає потреби щось робити. Відмінностей більше немає. Але якщо ми приймаємо ідею, що є речі більш і менш могутні, більш і менш священні, то вони матимуть відповідно більшу чи меншу цінність, порівняно з іншими речами».
Про кохання
Протягом багатьох років проводилася величезна робота з метою зрозуміти, чому певні люди закохуються одне в одного. Існує велика кількість наукових праць щодо вибору любовного партнера. Однак ніхто досі не знає, що таке закоханість. З архетипної точки зору, це міфологічна подія: бог Ерос випускає стрілу і готово! Можна скільки завгодно говорити: "Ця людина дуже схожа на мою матір". Або: „Ця людина зовсім не схожа на мою матір“. Але це нічого не пояснює. Все це раціоналізації неймовірної таємниці, пов'язаної з вашою долею, і ви повинні слідувати своїй долі назустріч невідомому. Це процес навчання. Ось навіщо ми закохуємося – щоб відростити крила; щоб просунутися далі у житті душі».
Про причини нещастя
«Я думаю, ми почасти нещасливі тому, що наш єдиний бог — економіка. Економіка означає рабство: ні в кого немає вільного часу, всі перебувають під величезним тиском та охоплені тривогою. Дуже важко вирватися із цієї клітки. І подібна ситуація переважає у всьому світі».
Про покликання
«Покликання може означати як рід діяльності, так й рід буття. Взяти, наприклад, дружбу. Ґете казав, що його друг Еккерман був народжений для дружби. Аристотель називав дружбу однією з найбільших чеснот. Значна частина його трактату „Нікомахова етика“ присвячена дружбі. У минулому дружба грала важливу роль. Але нам важко думати про неї як про покликання, бо дружба — це не професія. Тому ми вважаємо, що недостатньо бути просто матір'ю. Матері перебувають не лише під суспільним, а й під економічним тиском. Це жахливий прояв хижацтва капіталізму: сім'ї потрібні доходи обох батьків, щоб купити речі, які вважаються бажаними в нашій культурі. Таким чином, виродження материнства — уявлення про те, що материнство саме по собі не є покликанням — бере початок також в економічному тиску».
Про щастя
«Я дивлюся на щастя, як на побічний продукт, а не як на ціль. Не думаю, що можна прагнути до щастя безпосередньо. Необхідно просто зупинитися на секунду, і тоді прийде розуміння, що ви щасливі просто живучи. Мені здається, саме прагнення псує щастя. Якщо ми відмовляємося від прагнення, щастя опиняється тут і зараз».
Про медитацію
«Медитація в сучасному світі – річ майже непристойна. Сидіти на самоті в кімнаті і медитувати на солом'яному килимку, вдихаючи пахощі - це аморальний акт. Наш світ перебуває в гнітючому стані, а люди турбуються лише про те, як би привести себе до ладу. Я згоден, що кожен споживач — а ми всі ними є — потребує великої кількості вільного часу: ледарства, фантазій, рефлексії, порожнечі тощо; але не обов'язково дисциплінованої медитації. Коли медитація перетворюється на духовну мету, а заразом і на засіб досягнення цієї мети, це тривожний знак».
Про залежності
«Залежність — одне з найпопулярніших нині слів. Чи є залежність усередині людини? Взяти, наприклад, булімію - розлад прийому їжі. Особисто я вважаю, що розлад їжі - це, перш за все, розлад їжі. Я вважаю, що існує розлад у їжі та в нашому ставленні до наркотичних речовин, тому ми виявляємося залежними від них. Можна сказати, що залежність – це симптом. Симптом завжди компроміс між правильним і нездоровим ставленням. Що важливо в залежності, то це цінність речовини — цінність чогось зовнішнього по відношенню до мене, від чого я повністю залежу. Залежність виявляє наявність чогось поза мною, з чим я повинен мати зв'язок, це може бути об'єкт кохання у відносинах чи наркотична речовина — результат завжди той самий: моя душа не може жити без цього іншого. Однак неможливо насититися тим, що вам насправді не потрібно. Вам не потрібний алкоголь. Якщо ви зможете знайти те, що вам дійсно потрібне, ви знайдете рішення своєї залежності».
Про винятковість
«Існує зв'язок між надмірністю та винятковістю. Саме в тому аспекті вашої особистості, в якому ви схильні до надмірностей — у сексуальності, жадібності, фанатизмі — приховується ваша винятковість і ваша цінність як людини, яка відрізняється від решти людей. Винятковість – велика загроза для колективного почуття. Залежність, ексцентричність тощо — це спроби досягти надмірності та винятковості, щоб вирватися з усередненого, раціонального гніту нашої культури».
Про «Форреста Ґампа»
Взаємозв'язок невинності та насильства - превалююча тема в нашій культурі. Ми продовжуємо наполягати на своїй невинності, але отримуємо все більше насильства. А після «Форреста Гампа» невинність, дурість та романтика зовсім змішалися воєдино. Фільм ніби каже: «Якщо ти досить невинний і дурний — дівчисько твоє». Це прославлення мрії старшокласника, проте американські критики в один голос оголосили фільм найбільшою картиною в історії кіно. Лише одиниці побачили всю порочність фільму та приховане вихваляння невігластва. Ми стикаємося з зростаючим обсягом насильства, і ніхто не може зрозуміти, чому. Тому є, ясна річ, і соціологічні причини. Але є також і міфологічна: що більше в людині невинності, то більше насильства вона констелює. І неможливо уникнути насильства шляхом повернення до невинності».